Категорії
Без рубрики

Казка “Як пелікан хотів лелекою стати”

pelikan
Пелікан

Дзьоб Пелікана був повний риби. Незважаючи на те, що риба викручувалася, намагаючись вибратися, Пелікан тримав дзьоб щільно закритим. Він гордо стояв на краю високого каменю, спостерігаючи, як бурхливі хвилі кружляли навколо нього. Небо було вкрите сірими хмарами, проте час від часу золоте сонячне проміння пронизувало їх і зігрівало пір’я Пелікана. Раптом Пелікан розправив крила і полетів у бік сусідньої скелі, де він зміг у затишку поласувати своїм уловом смачної риби.

Як тільки Пелікан проковтнув свою останню рибину, він почув шум. Прямісінько над його головою пролетів Лелека. У своєму дзьобі він тримав якийсь клунок. Пелікану стало цікаво, і він відразу ж полетів за Лелекою, наздогнав його і запитав: «Що там у тебе у клуночку? Воно так багато галасу здіймає!»

Лелека неохоче пробурмотів: «Це дитина!»

– Дитина? Справді? – запитав Пелікан.
– Я несу немовля! – відповів Лелека.

Пелікан з цікавістю дивився на довгий, золотий і дуже гострий дзьоб Лелеки. Біла тканина була прив’’зана до нього, всередині якої дійсно знаходилася крихітна дитина. Її шкіра була рожевою і м’якою на вигляд, і ще вона мала на голові золотий завиток з рожевою стрічкою на ньому. Пелікан ще кілька хвилин літав навколо Лелеки, розглядаючи немовля. «Куди ти несеш цю дитину? Це крихітна дівчинка, чи не так?» – запитав він.

– До її мами і тата. Досить запитань, мені потрібно виконувати роботу, бувай», – вигукнув Лелека і пришвидшив політ.

Пелікану залишилося лише спостерігати за птахом і дитиною, які зникали за пагорбом. «Я хочу бути лелекою. Я хочу приносити немовлят. У мене є хороша сумка, щоб переносити їх; набагато безпечніша, ніж тканина.» Він полетів вниз до скель і чекав, поки він знову не побачив Лелеку, що повертався назад. Пелікан вигукнув: «Гей, Лелеко! Де ви берете дітей?»

Лелека зневажливо глянув на Пелікана: «Ти не можеш приносити немовлят. Ти — пелікан. Тільки лелеки приносять дітей! У твоєму дзьобі є залишки риби, і з нього жахливо смердить. Це не місце для дитини.»

– Я можу почистити сумку, – насупився Пелікан.
– Це виключено. Хто-небудь чув про пелікана, який приносить немовлят? Всім відомо, що лелеки приносять дітей! – відповів Лелека і полетів.

Пелікан твердо вирішив стати лелекою, тому він без вагань летів за птахом. Здавалося, політ тривав декілька годин. Нарешті він приземлився на далекому острові. «Нічого собі! Подивіться на всю цю капусту», – сказав він сам собі, дивлячись вниз. Він спостерігав, як Лелека приземлився в кінці грядки з капустою. Там були сотні величезних зелених капустин.

Кілька лелек, що були неподалік, підійшли до Пелікана. «Що ти тут робиш? Пеліканам сюди не можна. Цей острів лише для лелек! Негайно покинь острів», – сказав один з них.

– Я хочу приносити дітей. У мене є мішечок і дитині тут буде дуже зручно. Пелікан відкрив свій дзьоб, щоб показати його.
– Фу-у-у! Та він жахливо смердить. Ми не можемо класти дитину в такий дзьоб. Забирайся! – Лелека закричав і пішов.

Пелікан сидів на землі і витирав сльози зі своїх очей. «Я хочу бути лелекою», – шмигнув він носом.

Лелека, що пролітав повз, почув ридання Пелікана і підійшов до нього: «Я розмовляв з моїм босом. Він сказав, що ми могли б дозволити тобі допомогти нам, але тільки з немовлятами тварин. Я думаю, що єноти, бобри і лисиці не будуть проти рибного запаху у твоєму дзьобі. Ходімо зі мною» -сказав Лелека. Він привів Пелікана на іншу частину острова. Капуста була червонувато-фіолетова, а не світло-зелена. «Це наша капуста з дитятами тварин. Дивись», – він показав. Саме тоді дитинча єнота виглянуло з капусти. Лелека підняв його. «Привіт, малюк! Ти готовий зустрітися зі своєю мамою?»

Єнотик глянув на Лелеку. Його великі карі очі, здавалося, посміхалися. «Мені можна принести дитинча єнота?» – запитав Пелікан.

– Ми дамо тобі шанс і подивимося, чи ти справишся. Віднеси його до мами і тата. Гаразд? – запитав Лелека.
– О, так, дайте мені спробувати, будь ласка» – Пелікан попросив.

Лелека обережно поклав дитинча єнота в дзьоб Пелікана: «Будь обережний з ним. Він такий милий, чи не так? Його мама і тато будуть дуже задоволені. Отже, рушай, Пелікане. Коли ти принесеш малюка, повертайся, щоб доповісти мені. Якщо ти зробиш свою роботу правильно, ми дамо тобі можливість приносити дитинчат іншим тваринам».

Пелікан переконався, що дитинча єнота було у безпеці, закрив свій дзьоб і полетів. Він кружляв високо над долиною і нарешті побачив єнотів, які з нетерпінням чекали на своє дитинча.

Потім він повернувся назад на острів. «Ну що ж, ти зробив значну роботу!» – Лелека сказав. Пелікан почувався щасливим, і пишався собою. З цього дня він був офіційним помічником лелек, що приносять дітей. Він приносив ягнят, цуценят, кошенят, ведмежат і пташенят їхнім мамам і татам. Одного разу йому навіть довелося нести дитинча корови — телятко. Хоча воно було дуже великим і важким, але Пелікан справився і з цим завданням.

Тож наступного разу, коли ви побачите високо в небі рожевого пелікана, знайте, можливо, це наш Пелікан летить з малесеньким гірським телятком у своєму дзьобі!

Використані джерела

Margo Fallis. Children’s Stories: «A Pelican or a Stork?» (Художній переклад шотландського оповідання для дітей Кардаш Т. А.)

Оповідання для участі у конкурсі:
Міністерство освіти і науки України
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОЛОГО-НАТУРАЛІСТИЧНИЙ ЦЕНТР УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
ВСЕУКРАЇНСЬКА АКЦІЯ «ПТАХ РОКУ»
УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПТАХІВ
«ПЕЛІКАН РОЖЕВИЙ — Птах 2015 року»

Підготував
Учень 2-А класу
Миколаївського НВК
Кардаш Олександр

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *